Чому так?
Я дійшов висновку, що всі непорозуміння з довколишнім світом у мене починаються від запитання: «Чому так?»
Це запитання спричинилось до мого нервового виснаження. Збільшився лівий шлуночок серця, а в правому передсерді перекрутився клапан.
«Чому так?» — питав я в себе. В автобусі. Після того, коли ревізор оштрафував мене як зайця. На п’ятдесят копійок. І півгодини читав мораль. Чому так? Адже в касу я опустив п’ять копійок, вона ж тільки клацнула, а квитка не дала.
«Чому так?» — запитував я в себе. Коли товариш по роботі звинуватив мене в тому, ніби я розповів усьому колективу, що в його жінки ліве вухо менше за праве. І протягом року до мене не говорив. Чому так, коли вух його жінки я в очі не бачив?
«Чому так?» — мучило мене. Коли моя рідна жінка приплела мені сусідку. А потім ще й скаржилась, що я думаю тільки про себе. Чому так? Сусідка мені потрібна, як собаці моторолер. І мені більше нічого не залишалося робити, як думати лише про рідну жінку.
«Чому так?» — мозолило мою голову й пекло моє серце. Коли мої співробітники почали закидати, що я підлабузник. Мовляв, перед шефом вигинаю хребта. Шефові заношу хвоста. І майже зі мною не віталися. Чому так? Шефа бачу раз на рік. І то через вікно, як він виходить зі своєї машини або сідає в неї.
Коли серце моє було на грані інфаркту, печінка на грані цирозу, а нерви на грані розриву, я звернувся до лікаря:
— Чому так?
— Забагато ставите перед собою запитань: «чому так?» — пояснив авторитетно лікар.
Тепер я чергую біля входу. Як тільки-но машина шефа зупиняється, підбігаю, відчиняю йому дверцята. Низько кланяюся, хапаю його портфель. Шефові кидаю облесну репліку: «Я людина проста, до всього звик. А вам треба здоров’я берегти. Для загалу».
Тепер усі співробітники вітаються зі мною, як із самим шефом.
Удома в мене затишно, як під райським кущем. Я перестав про жінку думати, турбуватись про неї і почав учащати до сусідки… на борщ…
Товариш, дружина якого нібито з нестандартними вухами, вже до мене по-людськи заговорив. Одразу ж після того, як я оповістив увесь колектив, що його жінка має не тільки криві вуха. А коли спить, то хропе.
В автобусах чи в трамваях тепер завжди їду без квитка. Як тільки входить ревізор, я починаю волати:
— Крадії! Грабіжники! Алкоголіки! Дармоїди! Прилаштувались біля корита. А каси не працюють. Каси ковтають людську працю!..
Не витримав ще жоден ревізор. Тікає на першій зупинці.
Щоправда, тепер мене інколи називають грубіяном. Невихованим. Але зате нерви в мене стали, як посторонки. Лівий шлуночок серця працює не гірше за правий. На місце став клапан правого передсердя. Печінка у межах норми.