Замість епілога

Степан з Романом зробили карту й нанесли на неї всі озерця, яким загрожувало пересихання. Два дні трудилися юннати, рятуючи мальків від загибелі. Частину риби вкинули в озеро, а більшість — у річку.

— Миколо Івановичу, — запропонував Петро, — давайте над островом установимо наше постійне шефство. Повиганяємо звідти бродячих котів і собак. Наступної весни розвісимо тут шпаківні, синичники, взимку будемо підгодовувати птахів!

— Браконьєрів гнатимемо звідси втришия! — вигукнув запально Степан.

Всі засміялися, а Степан почервонів і тихо промовив:

— Чесне піонерське, я все зрозумів. І Роман теж!