Лиска

І знову учні йдуть лісовою дорогою. Запитання так і сиплються. То Славко сіру пташку помітив і все допитується, де її гніздечко, та Маринка не збагне, чому коти в лісі небажані гості. Там, дивись, дівчатка знайшли на узліссі квіточки суниць і хочуть з них букетики зробити…

Зоя Павлівна терпляче пояснює своїм вихованцям, що птахів зараз турбувати не можна, бо вони висиджують пташенят, а бродячі коти так і нишпорять, щоб десь гніздечко пограбувати або пташку спіймати: квіточки суниць зривати не слід — скоро на тих стебельцях з’являться смачні ягоди.

Михей Хомич чекав на дітей під дичкою, де вулики стояли.

— Здоровенькі були, — привітався до них. — Комарі докучають? — усміхнувся до Ігорька, що відмахувався від них гілочкою.

— Не комарі, а комарихи! — сказав хлопець.

— Ти ба, — здивувався Михей Хомич, — знаєш навіть таке, що кусаються лише комарихи?

— Зоя Павлівна розповідала, — пояснив той. — А вона все знає!

Підійшла Тетяна Романівна й запросила до господи:

— Молочка покуштуйте з дороги!

У хаті діти ніяково переступали з ноі и на ногу, тільки Ігорьок сміливо всівся на лаву й сказав, що і добавки попросить.

— Буде й добавка! — пообіцяла Тетяна Романівна, нарізаючи хліб.

— Яке ж бо смачне! — на мить одірвалася від чашки Маринка.

— Уранці надоїла, — сказала Тетяна Романівна. — У нашої Лиски молоко не просте — цілюще, бо на лісових травах корівка пасеться. А чи всі ви бачили її? Тоді ходімо на галявину, подивимося.

Велика чорно-ряба корова спокійно щипала травичку, біля неї крутилося телятко, геть схоже на неї.

— Лиско, а йди-но сюди! — покликала корову Тетяна Романівна. Корова підняла голову й глянула на дітей великими здивованими очима.

— Незнайомих боїться, — сказала Тетяна Романівна й сама підійшла до Лиски. Взяла пучок щойно зірваної трави.

— Ну, хто хоробрий корівку погодувати?

— А вона не вкусить? — Ігорьок боязко підніс траву до коров’ячої морди.

— Та хіба ж корови кусаються! — засміялася Тетяна Романівна. Лиска тим часом стала їсти, а як доїла, — лизнула Ігорькову руку.

— Ой, лоскотно! — засміявся хлопчик. — А язик у неї шорсткий… Телятко підійшло до корови й почало тертися об неї боком. І тут учні розгледіли, що на мордочці в нього ремінець з гвіздочками. Гострячками назовні.

— Навіщо це? — здивувалися діти.

— Щоб не смоктало молока, коли йому схочеться, а привчалося до режиму харчування! — пояснила Тетяна Романівна. Тричі на день я підпускаю його до корови без ремінця, а іншим часом йому попити не вдасться, бо гвіздки вколять Лиску, і та його прожене. Згодом теля звикне до режиму і тоді ходитиме без ремінця.

Ігорьок хотів погладити телятко, та воно стрибнуло вбік і помчало вискоком.

Дівчатка нарвали запашної трави для Лиски. Діти зовсім освоїлися, почали гладити корову і все доскіпувалися до Зої Павлівни: і чого Лиска плямиста, і навіщо їй роги, і як вона дає молоко, і чи міцні в неї ратиці?

Тетяна Романівна розповіла, що Лиска — холмогорської породи. Всі холмогорки — плямисті, чорно-рябі. У них смачне молоко, і дають вони його більше, ніж інші корови.

— А як корови дають молоко, скоро покажу, — пообіцяла.

Невдовзі Тетяна Романівна вийшла з дійницею. Помила корові вим’я й стала доїти її. Молоко цівками струмувало в дійницю. Учні аж стрибали від захоплення.

Тетяна Романівна налила молока в чашку й дала покуштувати тим, хто хотів. Аж тут і телятко прибігло, розштовхало дітей і — до Лиски.

— І ти захотіло, — Тетяна Романівна скинула з нього ремінець.

— Людина здавна приручила корову. І заради молока, і заради м’яса, — пояснила вихователька.

— А роги, — підійшов до них Михей Хомич, — потрібні корові для захисту від хижих звірів. Колись кілька вовків хотіли у Лиски теля відбити, так вона одного рогами до землі притисла, а інші повтікали. Отака наша Лиска!