Чим пахне мед

Через кілька днів після обіду Зоя Павлівна повела учнів до лісництва.

Михей Хомич зустрів дітей радісно.

— Покажу вам. як мед з вуликів викачують!

— А що, як бджоли вжалять? — захвилювалися дівчатка.

— Ну то й що? — бадьорився Ігорьок. — До того місця треба подорожника прикласти — і біль як рукою зніме!

— Не бійтеся, — заспокоїв дітей лісник, — ви будете з будки спостерігати. Туди бджоли не дістануться. А Ігорькові я маску дам. Він мені допомагатиме.

Спочатку гуртом оглядали вулики. Там кипіла робота: бджоли снували туди-сюди, на дітей не зважали. Ніколи!

Михей Хомич обережно зняв з льотка бджолу.

— Бачите, скільки пилку назбирала? — показав на задні ніжки, де яскраво жовтіла обніж (так називають збитий у невеличку кульку пилок). — А нектар бджола висмоктує з квіток хоботком. Знаєте, скільки їй треба квіток відвідати, щоб назбирати ложку нектару? П’ятдесят тисяч! Ось які бджоли трудівниці! — Він випустив бджолу, і та сховалася у вулику.

— А це що за бочка? — стукнув Ігорьок кулаком по залізному бачку. Той аж загув.

Медогонка. — Михей Хомич зняв кришку, і діти зазирнули всередину. Там побачили залізне переплетіння. Лісник покрутив ручку збоку медогонки, і переплетіння почало обертатися.

— Тепер ховайтеся в будку, бо ми з Ігорьком будемо рамки виймати та в медогонку ставити.

Лісник дав Ігорькові маску, а сам розпалив димар, зняв з вулика кришку. Бджоли заметушилися. Тоді Михей Хомич обкурив їх димком, і вони заспокоїлися. Лісник передав димар Ігорькові і дістав рамку. Зазолотилися повні меду соти. Обережно м’якою щіточкою змів бджіл з рамки, поставив її в ящик. Коли назбиралося повен ящик рамок, переніс його до медогонки.

Діти затамували подих. Ігорьок зверхньо поглядав на них, аж доки одна із бджіл не сіла на руку.

— Ой! — тільки й скрикнув.

— Нічого! — заспокоїв його лісник. — То не пасічник, якщо його бджоли не жалили! — А подорожник і справді приклади — допомагає.

Ігорьок, як був у масці, побіг шукати його.

Тим часом Михей Хомич тонким гострим ножем зрізав із сот тоненьку воскову плівку. Дітям здалося, що в будці медом запахло. А лісник підставив до медогонки емалеву каструлю й став крутити ручку. І ось мед потік: спочатку тоненькою цівочкою, потім — густою золотистою стрічкою…

Каструля швидко наповнювалася медом, і Михей Хомич підставив бідон, а каструлю кудись одніс.

— Тепер, горобці, гайда до хати! — відчинив двері.

Діти гайнули до сторожки й остовпіли від здивування — за столом сидів Ігорьок і ласував медом.

— Пригощайтесь і ви, — запрошувала їх Зоя Павлівна. — Та перш ніж їсти, понюхайте, чим мед пахне?

— Квітами, травами! — гукали діти.

— Бджолами! — солідно заявив Ігорьок, не одриваючи од руки подорожник.

…Весело покидали діти лісникове дворище.