Лісове озеро

У неділю Михей Хомич завітав до інтернату вранці.

— До нашого озерця підемо! — сказав школярам.

— Так воно ж замерзло, — здивувалися ті.

А лісник уже загадував Зої Павлівні лаштувати рюкзаки, лижі, показав дітям льодоруб, з яким раніше на зимову рибалку ходив.

— Будемо рибу ловити? — зрадів Ігорьок.

— Цього разу рятувати! — загадково всміхнувся Михей Хомич.

І ось вони в лісі білі озерця. Хоч тут і затишно, однак мороз бере добрячий, озерце снігом замело, тільки на середині крига чиста-чиста. Ігорьок побіг туди, заглянув крізь лід і остовпів: на нього звідусіль дивилися… риб’ячі очі.

— Чого вони тут? — чудувалися учні.

А Михей Хомич уже зробив чималу ополонку, витер піт з чола.

— Кисню їм, любі мої, бракує…

І великі, й малі рибки пливли до ополонки, навіть вистрибували з води. Один окунець на лід вискочив. Затріпався, застрибав, а назад ніяк не потрапить.

Ігорьок обережно взяв його і вкинув назад до ополонки.

— Живи! — сказав.