Пташині клопоти

Схолодніло… Небо запнули свинцеві хмари, час від часу зривається заметіль, калюжі зимно кригою виблискують. Сидіти б оце учням у теплому, затишному приміщенні, так ні — спостерігають, які птахи прилітають до них з лісу. Щоб не помилитися, Зоя Павлівна альбом принесла з малюнками зимуючих пернатих.

— Дивіться, синичка прилетіла! — упізнав пташку Ігорьок.

— А то хто? — вказала Маринка на кущ, де сиділа червоночуба птаха.

Швиденько погортали альбом і знайшли потрібний малюнок.

— Сойка, — прочитав Ігорьок.

Метушливою зграйкою з’явилися горобці. Сіли на безлистому кущику бузку, настовбурчили пір’я — спочивають!

Кухар Ганна Іванівна щось на смітник винесла. Горобці одразу ж кинулися туди в пошуках їжі. Та недовго їм розкошувалося — три сороки каменем упали на знахідку. Горобці знову зависли на бузку. А сороки здійняли такий галас, що Ігорьок не витримав і гукнув на них: «Киш!» Однак сороки не повтікали, лише замовкли: мабуть, дуже зголодніли в лісі!

Невдовзі до сорок приєдналися ґави. Спочатку одна прилетіла, та як побачила, що їжі вдосталь, кілька разів каркнула, й тоді ще п’ятеро гав приземлилося. Сорокам, правда, не сподобалися непрохані гості, вони заметушилися, заджеркотіли войовниче, але врешті мусили-таки поступитися місцем…

Зоя Павліна повела учнів у інший куток подвір’я, той, що з лісом межував. Тут стриміли засохлі коноплі-самосійки, ще пручалися на вітрі побурілі батоги кінського щавлю, на прихоплене морозом скручене листя лопухів схилилися кудлаті кошики їхніх плодів…

— Щиглі! — промовив Павлик. — Співають дуже добре.

Діти потихеньку відійшли од паркана, щоб не сполохати зголоднілих лісових гостей. Та незабаром повернулися, бо до щиглів приєдналася чималенька зграя жовто-зелених птахів. На відміну од гав, вони не стали встрявати в бійку з господарями, а одразу ж взялися видлубувати насіння. Щиглі теж на них не зважали.

— Що ж то за птахи? Гарні які! — гортав альбом Ігорьок.

— Чижі! — знайшла малюнок Оксана. — Вони добре співають.

Тим часом щиглів щось сполохало, а може, вони досхочу наїлися, бо зграйкою злетіли й подалися до лісу. А чижі й далі ласували то коноплями, то лопуховим насінням.

— Зоє Павлівно, — нараз злякано промовила Маринка, — до чижів кіт підкрадається!

— Геть звідси — вигукнула вихователька, і хоч кіт усе-таки стрибнув, та окрик спантеличив його, що врятувало життя найближчому чижеві.

Пурх! — і птахи полетіли слідком за щиглями. Кіт теж дременув до лісу.

— Важко взимку птахам, — пояснила вихователька. — Не стало комах, скоро й насіння сховається під снігом. Ось чому вони до людських осель тягнуться. Пора, мабуть, годівнички робити!