У шкілці

Ще влітку учні звернули увагу, що Михей Хомич назгрібав під соснами глиці й склав її коло повітки.

— Навіщо та глиця? — дивувався тоді Ігор, але лісник нічого н< пояснив, тільки всміхнувся загадково.

— Час прийде — побачиш!

І ось той час нарешті прийшов. Лісник запріг Воронька в безтарку. набрав глиці.

— Поїдемо до шкілки! — сказав.

Діти люблять бувати у шкілці. Яких тільки саджанців там немає! І дуби молоденькі зростають, і груші та яблуні лісові (на них пізніше прищеплюють культурні сорти), і клени, й осики… Нещодавно всім класом працювали вони в шкілці: згрібали опале листя, скопували міжряддя. щоб навесні вологи більше збиралося. Михей Хомич видав кожному учневі премію — кілька саджанців, щоб діти посадили їх.

Олег Гончаренко, їхній голова ради загону, запропонував:

— Давайте посадимо деревця в підшефному дитсадку! Пропозиція сподобалася. Деревця саджали разом з дошкільнятами. Малята страшенно раділи й обіцяли своїм шефам старанно доглядати кожен саджанець…

Як приїхали до шкілки, Ігор побачив, що вона довкола обкопана неглибокою канавкою — на півштика, не більше. Михей Хомич спинив Воронька, випріг, і той став скубти ще зелену травичку, а сам узяв кошіль, набрав глиці й ну розсипати її по канавці.

— Здогадуєшся, навіщо? — спитав Ігорька.

А той ніяк не здогадається.

— Теж садовод! — кепкував лісник. А тоді вже всерйоз: — Од гризунів саджанці берегти треба. Миші взимку під снігом ходять, шукають чим поживитися. І дуже їм до вподоби молоді деревця. А як наткнуться на гостру глицю, наколють собі мордочки і повтікають геть!

Ігорьок з хлопцями набрали в кошелі глиці й подалися до протилежного краю шкілки, туди де їхній клас недавно працював.