15

Камера, в якій опинилась Аліса, була маленька і голісінька. Навіть стільця в ній не було. За дверима чулися голоси. Це була зовсім не камера, а просто один із складів космодрому, з якого спішно винесли все, щоб посадити туди державну злочинницю, котра вчинила замах на космонавтів.

Аліса сіла на підлогу. Вона була щаслива, тільки дуже стомилася і хвилювалась, що стало з археологом Рррр.

Вона розуміла, яка паніка зараз зчинилася на всій Колеїді. Адже ніхто нічого не може збагнути. І всі допитуються один у одного, чи живі й здорові космонавти. І тисячі всяких страшних чуток ходить по Колеїді.

Минуло хвилин п’ять, потім ще п’ять.

«Напевно,— подумала Аліса,— зараз усі клопочуться про космонавтів, їм не до мене».

Згодом інша думка зародилася в голові. Дуже добре — їй пощастило врятувати Колеїду. А далі що? Адже ж їй тепер звідси ніколи не вибратися. І ніколи вона більше не побачить гамірливого й доброго Громозеку і не повернеться додому, на Землю…

їй хотілося плакати. І вона заплакала. Може, навіть не з жалю до себе, а тому, що дуже стомилася й перехвилювалась. А коли вона трішки поплакала, то настрій у неї покращав. Бо вона зрозуміла, що її нізащо не залишать у біді. Якщо треба, з Землі привезуть іще три машини часу. І тоді сюди прийдуть по неї і Петров, і Річард, і, може, навіть сам Громозека. І все пояснять колеїдцям. І, можливо, навіть Алісі тут поставлять пам’ятник…

Й Аліса задрімала, прихилившись до білої стіни.

її й справді ніхто не допитував, бо спочатку на космодромі зчинилася страшенна паніка. Та коли Алісу повели, а туман розтанув, то виявилося, що космонавтам анічогісінько не сталося. І якщо вже вони прилетіли, все одно урочистість мала тривати далі. І про Алісу на якийсь час забули.