13

На щастя, сусіди через дві станції вийшли, й Аліса залишилася в купе одна. Вона витягла археолога із сумки, й вони разом прочитали всі повідомлення в газеті, де говорилося про політ космонавтів та про те, як їх будуть зустрічати. Вони навіть змогли приблизно прикинути, як їм пробиратися через столицю. Правда, столиці археологи ще не розкопали, але в бібліотеці Рррр знайшов план міста й перемалював його. Кепсько було з грішми. їх лишалося тільки-тільки на трамвай або автобус. Навіть перекусити не було на що.

— Ну що ж,— журливо всміхнувся археолог і підморгнув Алісі однісіньким оком,— доведеться, як у казці, продати мене, свого єдиного друга.

— Ніхто тебе не купить без хвоста,— сказала Аліса.

— Не турбуйся,— заспокоїв археолог.— Я знайшов голку й нитки. Тільки ти так розгойдувала сумку, що я боявся вколоти собі пальці. А тепер я пришию собі хвоста. їхати ще години півтори.

Аліса дивилась у вікно. За вікном була звичайна країна, правда, надто відстала у порівнянні з Землею, але ж Земля теж колись була відсталою: на ній не було монорейок, повітряних швидкісних пузирів, антигравітаторів, летючих будинків та всяких інших звичайнісіньких речей.

Археолог мугикав щось собі під ніс і пришивав хвоста. Аліса могла б йому допомогти — вона краще вміла вправлятися з ниткою, аніж Рррр,— проте не стала пропонувати йому своїх послуг: адже кожний сам пришиває собі хвоста, чи не так?

Аліса заходилася розглядати портрети космонавтів у газеті. Один із космонавтів їй сподобався найбільше. Він був молодий, темноокий і усміхався так широко, ніби взагалі не усміхатися не міг. «Інженер Толо»,— прочитала вона його ім’я. І запам’ятала.

Двері в купе грюкнули, і зайшла бабуся. Вона була маленька, з круглим рум’яним личком, у довгому синьому платті. Аліса побачила, як очі бабусі стали раптом широкими й наляканими. Бабуся дивилася вниз, на лавку.

— Ой!— вигукнула бабуся.

Аліса простежила за її поглядом і побачила, що захоплений зненацька археолог, притримуючи однією рукою хвіст і в другій досі ще стискаючи голку, пробує залізти в сумку. Аліса мерщій розкрила сумку ширше, щоб він ускочив туди, і знову поглянула на бабусю.

Бабуся задкувала в коридор, і рот у неї вже відкрився, наче вона ось-ось закричить.

— Не хвилюйтеся, бабусю,— почала Аліса.— Не хвилюйтеся. Це воно так грається.

— Ху!— мовила бабуся. Вона немовби трохи заспокоїлася, почувши Алісин голос.— А мені вже здалося…

— Що?

— І не кажи, доню,— відповіла бабуся.— Мені приверзлося, що твоє кошеня собі хвоста пришиває. Очі підвели.

Бабуся швидко забула про свій переляк, усілася під віконцем, розв’язала мішечок і витягла звідти два помідори. Один узяла собі, другий простягла Алісі.

— Ти куди, доню?— спитала вона.

— Яв столицю.

— Звісна річ — у столицю,— згодилась бабуся.— А що там робитимеш?

— Я їду космонавтів зустрічати…

— А-а,— мовила бабуся і раптом задумалась.— Скажи, люба,- спитала вона схаменувшись,— а в твого кошеняти два ока чи одне?

— Два,— відповіла Аліса спокійно,— тільки воно одне око увесь час примружує.

— Ну гаразд.— Бабуся ще раз глянула з острахом на сумку.— А я теж на космодром їду.

— Зустрічати космонавтів?

— Та ні, не всіх зустрічати. Син мій повертається. Інженер він. Бабуся дістала з сумочки велику фотографію того космонавта,

який сподобався Алісі.

— Ось, дивися.

— А я його знаю,— похвалилась Аліса.— Його звати Толо.

— Хто його не знає,— з гордістю сказала старенька.

— А чому ви у простому поїзді їдете?— спитала Аліса.

— А що?

— Так ви ж мати космонавта. У нас батьків космонавтів завжди разом із ними вшановують.

— Та куди вже мені,— усміхнулася старенька.— Я як жила в селі, так і лишилася. А мій Толо теж скромний. Ніколи не здогадаєшся, що він космонавт. От ти читала, напевно, в газеті, як у них аварія сталася, як метеорит їм стінку прошив? Так це мій Толо з корабля виліз і дірку заладнав.

Сумка штовхнула Алісу в бік. Та вона й без цього вже здогадалася: ось як космічна чума проникла на корабель. Отже, Толо вже хворий.

— Нічого,— мовила вона вголос.— Ми його вилікуємо.

— Кого вилікуємо?— спитала бабуся.

— Та я так, ненароком,— похопилася Аліса.

— Мій Толо здоровий. Він ніколи ще нічим не хворів. Навіть зуби ніколи не боліли. Ось який у мене син.

Бабуся погладила фотографію і сховала її в сумочку.

Аліса знову відчула поштовх. Археолог, мабуть, був схвильований. Чого ж він хоче?

— Просися з нею,— пролунав зненацька шепіт.

— Що?— спитала бабуся.— Ти щось сказала?

Авжеж,— відповіла Аліса.— Це я подумки. Я сказала, що ви щаслива.

— Звичайно, щаслива. Такого сина виростила! Навіть зуби ніколи не боліли.

— Я про інше,— уточнила Аліса.— Адже вас до самого корабля пустять.

— Звісно, пустять. Повинна ж я свого сина обняти.

— А мені доведеться далеко-далеко стояти. Може, навіть і взагалі в місті лишитися. А мені так ваш Толо подобається! Слово честі, дужче за всіх інших космонавтів.

— Правду кажеш, дівчино?— спитала старенька серйозно.

— Слово честі.

— Тоді я маю добре діло зробити.

Бабуся задумалась, а Аліса сильніше притиснула сумку до лави. Археолог так хвилювався й турбувався, що сумка тремтіла, наче в ній не одне кошеня, а цілий виводок.

— Неспокійне воно в тебе,— сказала бабуся.— Ти його випусти.

— Не можна,— відповіла Аліса.— Втече.

— Слухай мене, донечко,— почала старенька.— Сьогодні в мене знаменний, можна сказати, день. Син мій повертається героєм. І я хочу зробити добре діло. І гадаю, Толо мене за це не осудить. Підеш ти зі мною. Підеш аж до корабля і скажеш, що ти моя донька, а Толо — твій брат. Зрозуміла?

— Ой, спасибі! Ой, яке величезне спасибі!— вигукнула Аліса.— Ви й не уявляєте, яке ви чудове діло зробили. І не тільки для мене’, а й для себе і для всіх!

— Усяке добре діло не тільки для одної людини — воно всіх торкається.

Певна річ, бабуся не зрозуміла, що мала на увазі Аліса, а Алі- сі так кортіло їй розповісти все, що вона прикусила собі язика майже до крові, а Рррр неначе вгадав, про що вона думає, і просунув крізь дірочку в сумці кінчик ножа й уколов Алісу.

Аліса від несподіванки підскочила.

— Радієш?— запитала бабуся. Вона й сама була рада, бачачи, що поруч сидить щаслива людина.

— Радію,— відповіла Аліса і вщипнула сумку.

Поїзд почав гальмувати. За вікном пропливали високі нові будинки.