Скіфи

Панмонголізм! Хоч слово й дике,
Та тішить мені слух воно.
Володимир Соловйов

Мільйони — вас. Нас — тьми і тьми, і тьми.
А спробуйте, зітніться з нами!
Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми,
З розкосими й захланними очами.
Віки — для вас, годинонька — для нас.
Ми, ніби праведні холопи,
Держали щит поміж ворожих рас
Монголів і Європи!
Віки, віки кувавсь ваш чорний шал
І заглушав громів лавини,
Мов байка дика був для вас провал
І Лісабона, Мессіни!
Ви сотні літ на Схід кровили шлях,
Втішались нашими скарбами,
Вичікуючи з глумом у серцях,
Щоб край наш зародив гробами!
Що ж — час настав. Розкрилилась біда,
Віщуючи добу безчесну.
Цей день прийде! В його слідах
Всі ваші Пестуми пощезнуть!
О ветхий світе! Доки ти не згиб,
Допоки нудишся без гадки.
Прислухайся, премудрий, мов Едип,
До Сфінкса і його загадки!
Росія — Сфінкс. У радощах, журбі
Чи чорною залита кров'ю,
Вона зорить, зорить увіч тобі
Зі зненавистю із любов'ю!
Любити ж так, як любить наша кров,
Ніхто з вас вже давно не любить!
Забули ви, що в світі є любов,
Котра і спалює, і губить!
Ми любим все — холодних чисел жар
І дар божистого натхнення.
Втямки нам все — і гострий галльський жарт,
І смерковий германський геній.
Ми знаєм все — паризьких вулиць чад
І венеційські виногради,
Гаїв далеких щемний аромат
І Кельна вдушливі громади…
Ми любим плоть — на колір і на смак,
Її нудотний, смертний запах…
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк
В тяжких і ніжних наших лапах?
Ми звикли жеребцям, що, мов хорти,
Дичавіють в степах росистих,
Ламати на скаку важкі хребти
Й рабинь скоряти норовистих…
Прийдіть до нас! Із вогняних хуртеч
Воскресне хай війні прокляття!
Покіль не пізно — в піхви древній меч,
Товариші! Ми станем — браття!
А якщо ні — не ждіть ясного дня,
Бо й нам доступне віроломство!
Віки, віки — клястиме вас до пня
Нездале, хирляве потомство.
Ми — врізнобіч, по нетрях, в слушний час
Перед Європи гожим ликом
Розступимось! І вздрієте ви враз
Азійську нашу хитру пику!
Ходіть мерщій! Прошкуйте на Урал!
Ми відступаєм поле бою
Премудрості, закутій в інтеграл,
З монголів дикою ордою!
Та відтепер — ми вам уже не щит,
Самі кривавтеся боями!
Ми ж тільки здалеку на смертний спит
Вузькими зиркнемо очами.
Не зробимо й півкроку, коли враг
Роздягне ваші трупи в шанцях,
Міста сплюндрує і на пожарах,
Як м'ясо, смажитиме бранців!..
О, світе ветхий! Стямся хоч на мент!
На учту, де братерство, праця й віра,
Востаннє — на святий бенкет —
Нас варварська скликає ліра!