Королева польових мишей

— Певно, звідси вже недалеко до жовтого цегляного шляху, — зауважив Страшило. — Он як довго ми йшли проти течії!

Бляшаний Лісоруб хотів щось відповісти, але раптом почув глухе гарчання і, повернувши голову (а вона в нього чудово оберталася на шарнірах), побачив дивного звіра, що вистрибом наближався до них по траві. Це був великий жовтий дикий кіт. Він когось переслідував, бо вуха в нього були притиснуті до голови, паща з кривими іклами роззявлена, а червоні очі палали, мов дві вогняні кулі. Коли кіт наблизився, Бляшаний Лісоруб побачив, що женеться він за сірою польовою мишкою, і хоч Лісоруб не мав серця, а таки збагнув, що великий звір не має права вбивати таку маленьку й беззахисну істоту, — і блискавичним ударом сокири відтяв котові голову.

Побачивши, що її смертельний ворог загинув, польова мишка відразу ж зупинилася, а тоді повільно наблизилась до Лісоруба і промовила тоненьким голоском:

— Красно вам дякую! Дякую якнайщиріше за те, що ви врятували мені життя!

— Пусте, пусте, — відповів Лісоруб. — Розумієте, я не маю серця, а тому стараюся допомагати всім, хто попадає в біду, навіть якщо це жалюгідна мишка.

— Жалюгідна мишка?! — обурено вигукнула тваринка. — Я вам не просто мишка! Я Королева! Королева всіх польових мишей!

— Он як? — сказав Лісоруб і чемно вклонився.

Раптом він побачив, що до них мчить — тільки лапки дріботять — кілька мишок. Угледівши Королеву, вони зупинилися перед нею півколом і навперебій запищали:

— Ох, ваша величність, ми так злякалися! Ми вже подумали були, що вам — кінець! Як вам пощастило врятуватися від того жахливого чудовиська?

При цьому вони вклонялися низько-низько, мало на голови не ставали.

— Ця дивовижна бляшана людина вбила дикого кота і врятувала мені життя, — відповіла вона. — А тому заприсягніться, що віднині й довіку слугуватимете їй і виконуватимете всі її бажання.

— Присягаємось! — вигукнули придворні миші писклявими голосами — і зразу ж кинулися врозтіч, бо Тото, прокинувшись і угледівши їх просто перед своїм носом, з радісним гавкотом стрибнув уперед. Удома, в Канзасі, він дуже любив ганяти мишей і зовсім не вважав це ганебним заняттям.

Бляшаний Лісоруб схопив песика на руки й загукав мишкам навздогін:

— Вертайтеся! Вертайтеся! Тото ніколи не скривдить вас!

Почувши це, Королева польових мишей вистромила голівку з-під кущика трави й боязко запитала:

— Ви певні, що він нас не покусає?

— Я йому цього не дозволю, — відповів Лісоруб. — Не бійтеся.

Одна по одній мишки підповзли ближче, і Тото справді не загавкав, хоча й пробував вислизнути з Лісорубових рук. Він, певно, і вкусив би Лісоруба, якби не знав, що того зроблено з бляхи.

Нарешті одна із найбільших мишок заговорила:

— Як ми могли б віддячити вам за те, що ви врятували життя нашій Королеві?

— Слово честі, не знаю, — відповів Лісоруб.

Але тут квапливо втрутився Страшило, який хоч і мав у голові солому, але весь час намагався думати:

— Ви можете віддячити нам. Урятуйте нашого товариша—лякливого Лева. Він заснув на маковім полі.

— Лева?! — вигукнула її мишача величність Королева. — Але ж він усіх нас з’їсть!

— Ні в якому разі, — заперечив Страшило. — Наш Лев — боягуз.

— Правда? — недовірливо спитала мишка.

— Він сам це визнає, — запевнив її Страшило. — А крім того, наші друзі — це і його друзі, й він їх нізащо не скривдить. Допоможіть нам урятувати його — і я обіцяю, що за ваше добро він віддячить вам добром!

— Ну, гаразд, ми вам віримо, — сказала Королева. — Але як ми можемо його врятувати?

— Чи багато у вас підданих, для яких ваше слово — закон?

— Їх у мене тисячі!

— Тоді віддайте наказ: нехай всі вони з’являться сюди й принесуть із собою по довгій мотузці.

Королева звеліла своєму почту негайно зібрати всю мишву, і придворні розбіглися навсібіч виконувати наказ.

— А ви тим часом, — звернувся Страшило до Бляшаного Лісоруба, — постинайте он ті дерева, що ростуть над річкою, і змайструйте воза, яким можна було б вивезти Лева.

Лісоруб одразу ж попрямував до дерев і заходився працювати. Незабаром віз був готовий.

Миші збігалися звідусіль, і зібралась їх сила-силенна — великих, малих та середніх. І всі принесли в зубах по мотузці.

На цей час Дороті прокинулась, нарешті, після тривалого сну. Вона дуже здивувалася, побачивши, що лежить на землі, оточена силою-силенною мишей, які стоять на задніх лапках і боязко поглядають на неї. Та Страшило все їй розповів, а тоді показав очима на мишку, яка всіма повелівала, і сказав:

— Дозвольте відрекомендувати вас її величності Королеві.

Дороті поважно вклонилася, Королева у відповідь зробила реверанс, і видно було, що вони з першого погляду сподобались одна одній.

Страшило й Лісоруб почали прив’язувати мишей мотузками до воза. Ясна річ, жодна миша самотужки не спромоглася б зрушити воза з місця, але для всього їхнього незчисленного гурту той віз був заіграшку навіть із пасажирами — Страшилом і Бляшаним Лісорубом. Малесенькі сірі коники за кілька хвилин доправили друзів до того місця, де спав Лев.

Нелегка то була робота — піднімати на воза важкого Лева, але кінець кінцем його підняли, і Королева наказала своїм підданим негайно рушати, поки і їх не приспало макове поле.

Хоч як багато маленьких тваринок впряглося у воза, вони насилу зрушили його з місця. Діло пішло веселіше, коли ззаду підсобили Лісоруб і Страшило. Незабаром спільними зусиллями вони викотили Лева з макового поля на зелену луку, на свіжий вітерець, вільний від отруйного запаху яскраво-червоних квітів.

Дороті не знала, як дякувати мишкам за те, що вони врятували Лева від неминучої смерті. Радість дівчинки легко зрозуміти: адже Лев був її товаришем!

Потім наші мандрівники повипрягали мишок, і ті розбіглися по своїх домівках. Останньою попрощалася з ними Королева польових мишей.

— Як буде потреба, — сказала вона, — виходьте в поле й гукайте нас. Ми обов’язково почуємо й прийдемо вам на допомогу. До побачення!

— До побачення! — хором відповіли Дороті, Лісоруб і Страшило.

Про всяк випадок дівчинка взяла Тото на руки, щоб він не кинувся за Королевою й не налякав її.

По тому Дороті й Лісоруб сіли коло Лева, який усе ще спав, а Страшило пішов збирати фрукти на обід своїй супутниці.