Валіза

Татові треба було поїхати на дві доби за річку Олт. Він попросив у своєї донечки Міцу позичити валізу. Міцу чотири з половиною роки, але в неї безліч речей. Окрім ляльок вона має ложку, виделку, ножика, рушники, а в пластмасовій коробці з защіпкою повно всякої всячини. Є в неї маленька парасолька — жовта, мов банан, з трьома позолоченими квіточками, сумочка, а в сумочці — дзеркальце, целулоїдний кухлик, хустинка, два гудзики, один корок, одна монетка, сірник та голка. Є в неї скільки завгодно меблів для її уявних кішок, стільці для білочок, які трохи менші за лісові, праска, щоб гладити комірці горобцям та панчішки для метеликів. А ще є призначена для мандрівок валіза, яка перекочовує з кімнати в кімнату, ніби з вокзалу на вокзал по всьому овіяному казками материкові.

— Носій! — кричить Міцу, й одразу біжить кремезний, широкоплечий Баруцу із сталевими, як у тата, м’язами. Він бере валізу й охкає, наче доводиться нести хтозна-який тягар, і переносить від канапи до стільця, тобто переносить «багаж до Братова…»

Двічі на день Міцу їде до якої-небудь станції у власній квартирі, поспішаючи до дядьків Сесіса й Татана, котрих вона дуже любить — як кішку, коняку чи корову, а це вершина любові татових дітей.

— Коли ви вже вгомонитеся, дітки мої? — гнівається тато. — Я через вас працювати не можу…

Баруцу благально дивиться на нього й відповідає:

— Я більше не галасуватиму, тільки ось віднесу багаж на вокзал і повернусь: Міцу від’їжджає до Брашова.

Татові довелося докласти чимало зусиль, аби переконати донечку позичити йому валізу в дорогу. Бо у валізу вміщалися якраз два носовички, пара шкарпеток, кілька запасних комірців, сорочка, бритва, рушник та два флакони одеколону. Валіза могла б хоч раз помандрувати далі, ніж у квартирі від дитячої кімнати до спальні.

Але Міцу щось приховувала у валізі, навіть замикала її на ключ, щоб не можна було заглянути всередину, а на всі розпитування нічого не відповідала. Вона просто вирішила не давати татові валізи.

Вони ледве дійшли згоди, але за велику плату: тато пообіцяв привезти з подорожі кошик полуниць, букет півоній та ромашок і, звісно ж, повернути назад валізу. Але про ключик вони не домовилися, і тепер Міцу показувала його татові здалеку, вимагаючи ще коробку цукерок. Тато хоч і сильний, але нічого вдіяти не зміг, йому залишалось тільки погодитись. Коли ключ обернувся в замку валізи, Міцу сховала обличчя в долоні, почервоніла і, знітившись, засміялася. Тато почав тихенько піднімати кришку, а дівчинка приклала палець до губів і прошепотіла:

— Тс-с, тату, він спить…

І справді, у валізі спав ведмедик, білий звір, якого на фабриці іграшок зробили не косолапим, а косооким.

Тато змушений був узяти ведмедика з собою до міста Северин і назад, бо Міцу не дозволила вийняти його з валізи.